Статті

Що не так системою водопостачання в Україні?

Якщо серед тижня переглянути сайт Київводоканалу, то можна побачити кілька десятків багатоквартирних будинків з відключеним водопостачанням, а якщо подивитися на карту аварій у системах трубопроводів, які подають гарячу воду, то таких адрес може буде сотні. У великих містах України ситуація є контрольованою, на відміну від маленьких населених пунктів, де водопостачання можуть відключати не на години, а  на декілька днів.

Проблема криється насамперед у застарілій системі водопостачання. Труби у більшості районів Києва закладалися в 60-і роки минулого століття, тоді як термін їх експлуатації - 50 років. Тому відключення водопостачання через аварії стає все частішим явищем. Особливо це актуально для трубопроводів, які подають гарячу воду, оскільки термін їх служби через високу температуру скорочується.

Менш популярним є питання стічних вод: якщо у нас відключають водопровідну воду, ми це відчуваємо, а ось питання про те, куди тече наша каналізація, нас цікавить набагато менше. Ця проблема є досить глобальною, оскільки неповноцінно очищені стоки несуть у собі загрозу забруднень джерел питної води.

Чим небезпечні аварійні трубопроводи?
Аварійний стан трубопроводів і збільшення населення у великих містах України призводить до того, що на 2019 рік тільки 4 області та місто Київ мали 100% цілодобове водопостачання для населення в той час як, наприклад, у Закарпатській області, цей показник складав лише 34,8%, у Кіровоградській - 46%, а більше 200 000 осіб взагалі забезпечуються привізною водою.

Окрім аварійних відключень, які погіршують рівень життя людей, роботу малого і середнього бізнесу, а іноді і призводять до епідемічних криз, застарілі системи водопостачання мають й інші серйозні проблеми.

Перш за все, це втрати води, які в середньому по Україні в 2019 році склали 34,9% (рекордсменом стала Чернівецька область із показником 61,8%). Вони негативно позначаються не тільки на рахунках кінцевих споживачів, а й на загальній екологічній ситуації, так як вода, яка пройшла процес обробки та знезараження "повертається назад в землю" разом з витраченими на її очищення речовинами.

Руйнування труб, часті ремонти і розгерметизації іноді призводять до погіршення епідемічної ситуації. Причинами виникнення спалахів ротавірусу і гепатиту А традиційно вважаються водопроводи. Так, одним з відносно недавніх випадків був великий спалах гепатиту A в Миколаєві у 2018 році і джерелом його була саме водопровідна вода.

Третьою глобальною проблемою є якість води, що подається: багаторічні опади сприяють утворенню на поверхні водопровідних труб колонії мікроорганізмів, які створюють густий слиз, товщина шару якого з кожним роком збільшується, а хлор, який дозується у воду, окислює його, формуючи у воді небезпечні хлорорганічні домішки; частинки бруду, які відриваються від поверхні труб, роблять воду мутною, що призводить до виходу з ладу побутової техніки, а особливо водонагріваючого обладнання.

Як щодо заміни?
Із наслідками застарілих водопровідних систем ми вже розібралися. Що ж сьогодні відбувається в Україні і наскільки критичною є ситуація?

Згідно з національною доповіддю про якість питної води та стан питного водопостачання за 2019 рік сумарна кількість українських водопровідних мереж становить понад 120 тис. км, аварійними є більше 38% (46 тис.). Швидкість заміни труб невисока (протягом 2019 було замінено лише 1,05 тис. км або 2,3%). З такими темпами на заміну всіх труб необхідно буде не менше 43 років, проте відсоток аварійних систем буде весь час зростати, оскільки труби і обладнання, які встановлювались пізніше, знову можуть виходити з ладу.

Ситуація з війною на Донбасі зробила проблему ще актуальнішою: через пошкодження систем і водопровідних станцій заміни потребує більш ніж 61% трубопроводів в Донецькій і Луганській областях, що становить чверть від усіх аварійних систем України.

Реконструкція та заміна насосних станцій питного водопостачання відбувається активніше. Так, у Сумській області вже замінені 122 зі 123 насосних станцій, які вичерпали свій термін служби. Погана ситуація була у Києві, але незважаючи на це, водопостачання залишається стабільним.

Що робити з цією проблемою?
Найбільша проблема водопровідних мереж - фінансування. Водоканали переважно збиткові, через державне регулювання тарифів, неоплачені рахунки і менеджмент. У результаті цього вони здатні лише виплачувати заробітну плату та покривати частину рахунків та аварійні ремонти. Заміна насосного обладнання та водопровідних мереж є практично непосильним завданням без інвестицій держави.

Тільки для доведення системи водопостачання до рівня, за якого якість води відповідатиме державному стандарту на питну воду, необхідно в Україні залучити близько 1,5 млрд грн.

На сьогодні кошти на реконструкцію систем водопостачання та водовідведення надаються з державного фонду регіонального розвитку, яким розпоряджається Міністерство розвитку громад і територій України, створюючи програми за пропозиціями обласних адміністрацій.

Ще одним джерелом коштів є міжнародні кредитні установи. Наприклад, Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР) та Фонд Чистих Технологій, якими були надані позики в обсязі, відповідно 292,1 та 50 млн дол. США.

Головною програмою, яка спрямована на поліпшення якості води є "Питна вода України", яка діяла з 2011 по 2020 рік. Але в 2018 році державним бюджетом було надано лише 200 млн грн, хоча регіональні підприємства подали проектів на 1,3 млрд грн, а в 2019 у бюджеті взагалі не врахували кошти, у 2020 виділили 243 млн грн.

Яким чином буде розвиватися ситуація далі - незрозуміло. Завдяки децентралізації функціонують програми поліпшення якості води в різних населених пунктах, які самостійно отримують фінансування з коштів територіальних громад і подаються в проекти міжнародних організацій.

Рух у напрямку поліпшення водопровідних мереж має прискорюватися, оскільки за сьогоднішніх темпів реконструкції, через 20-30 років Україна ризикує опинитися у більш критичному становищі.

Автор:
Анна Кузьминчук
аспірант кафедри ТНР, В та ЗХТ НТУУ "КПІ"